Дитинство Будинок, в якому жив Леонардо Леонардо да Вінчі народився 15 квітня 1452 року в селищі Анкіано поблизу Вінчі, укріпленої фортеці за 30 км від Флоренції, о «третій годині ночі», тобто о дев'ятій вечора за сучасним відліком часу. Леонардо не мав прізвища в сучасному розумінні; «да Вінчі» означає просто «(родом) з містечка Вінчі». Повне його ім'я — Леонардо, син пана П'єро з Вінчі (італ. Leonardo di ser Piero da Vinci). У щоденнику діда Леонардо зазначено (дослівний переклад): « У суботу, о третій годині ночі 15 квітня народився мій онук, син мого сина П'єро. Хлопчика назвали Леонардо. Його хрестив отець П'єро ді Бартоломео. « Він був позашлюбною дитиною 25-річного заможного флорентійського нотаріуса П'єро Фруозіно ді Антоніо да Вінчі та селянки Катерини ді Мео Ліппі. Перші роки життя, приблизно до 1457 року, Леонардо провів разом з матір'ю. Його батько незабаром одружився з багатою і знатною 16-річною дівчиною на ім'я Альбієра Амадорі. Але цей шлюб виявився бездітним, і П'єро забрав свого сина на виховання. Розлучений з матір'ю Леонардо все життя намагався відтворити її образ у своїх шедеврах. У 1468 році, коли Леонардо було 16, його батько знову одружився на 20-річній Франчесці Ланфредіні, яка також померла без дітей. Законні спадкоємці П'єро народилися від його третьої дружини Маргарити Ді Гульєльмо, яка народила шістьох дітей, і четвертої та останньої дружини Лукреції Кортіджяні, яка народила йому ще шестеро спадкоємців. В Італії того часу до позашлюбних дітей ставилися майже як до законних спадкоємців. Леонардо отримав неформальну освіту з латини, геометрії та математики. Батько намагався залучити Леонардо до сімейної професії, але безуспішно: син не цікавився законами суспільства. Багато впливових людей міста Вінчі сприяли подальшій долі Леонардо. Картина Верроккьо «Хрещення Христа». Ангел в лівому нижньому куті - творіння пензля Леонардо Творче життя У середині 1460-х років сім'я Леонардо переїхала до Флоренції, яка на той час була центром християнської гуманістичної думки й культури та була інтелектуальним центром тодішньої Італії. Першим вчителем Леонарда вважають Андреа дель Верроккйо (італ. Andrea del Verrocchio), італійського скульптора та художника епохи Відродження. Це було приблизно в часи смерті великого скульптора Донателло, коли Леонардо було приблизно 14 років. Леонардо став підмайстром Верроккйо ще до 17 років, і пробув на навчанні у нього упродовж семи років. У майстерні, крім Леонардо, навчалися Перуджино, Лоренцо ді Креді, Аньйоло ді Поло, працював Боттічеллі, часто бували такі відомі майстри, як Гірландайо та ін. У майстерні Верроккйо Леонардо здобув художні навички малювання, живопису, ліплення скульптур. А також вивчав гуманітарні науки та набув деяких технічних знань, включаючи креслення, хімію, металургію, обробку металів, лиття штукатурки, обробку шкіри, механіку та деревообробку. До 1473 року, у 20-річному віці, Леонардо отримав кваліфікацію майстра в Гільдії Святого Луки, об'єднанні художників і докторів медицини. Але навіть після того, як батько влаштував да Вінчі у власній майстерні, його прихильність до Верроккйо була такою сильною, що він продовжував співпрацювати і жити зі своїм вчителем. Найбільш рання відома праця Леонардо — це малюнок чорнилом (pen-and-ink) долини Арно 1473 року, який був названий першим "чистим" пейзажем на Заході. За словами біографа живописців епохи Відродження XVI століття Джорджо Вазарі, молодий Леонардо був першим, хто запропонував зробити річку Арно судноплавним руслом між Флоренцією та Пізою. У віці 24-х років Леонардо і ще троє молодиків були притягнені до судового розгляду за анонімним звинуваченням у содомії, але їх виправдали. Про його життя після цієї події відомо дуже мало. Ймовірно, він працював у власній майстерні у Флоренції в 1476—1481 роках. Мандрував Італією, займався математикою, інженерними справами. У 1481 році монастир Сан Донато-а-Сісто замовив Леонардо великий вівтарний образ «Поклоніння Волхвів» (не завершений). Тоді ж почалася робота над картиною «Святий Ієронім». Між 1482 по 1499 рр. Леонардо переважно працював у Мілані. У 1482 році 30-річний Леонардо, будучи, за словами Вазарі, дуже талановитим музи́кою, створив срібну ліру у формі кінської голови. Лоренцо Медічі послав його як миротворця до Людовіко Сфорца в Мілан, а ліру відправив з ним як подарунок. Цього ж року Леонардо почав роботу над кінним пам'ятником Франческо Сфорца, батька Людовіко Сфорца. Протягом 10 років Леонардо да Вінчі працював над цим монументом (глиняна модель статуї була зруйнована при взятті Мілана французами 1500; відома лише за підготовчими ескізами). На цей період припадає і творчий розквіт Леонардо-живописця. У «Мадонні у скелях» 1-й варіант — (1483-1486), Лувр, Париж; 2-й варіант — (1486-1508), Національна галерея, Лондон) персонажі, розроблені Леонардо да Вінчі, представлені в оточенні чудового скелястого пейзажу, в якому відображені геологічні спостереження Леонардо да Вінчі. Навесні 1485 року Леонардо поїхав до Угорщини від імені Сфорци, щоб зустрітися з королем Матіасом Корвіном, і йому було доручено намалювати «Мадонну Літта». У 1485 році був створений «Портрет музиканта». «Вітрувіанська людина» У 1487 році було сконструйовано літальну машину — орнітоптер, яка відтворювала пташиний політ. 1489 року Леонардо зробив анатомічні малюнки черепів. З 1490-х років Леонардо зосередився на архітектурі і анатомії. У 1490 році була створена «Вітрувіанська людина» — уславлений малюнок, який іноді називають канонічними пропорціями. Він створив глиняну модель кінного монумента Франческо Сфорца. Протягом 1495—1498 років Леонардо працював над фрескою «Таємна вечеря» у монастирі Санта-Марія делле Граціє у Мілані. У 1499 році Мілан був захоплений французькими військами Людовика XII, Леонардо залишив Мілан, модель пам'ятника Сфорці була сильно пошкоджена. Він втік до Венеції, де працював військовим архітектором та інженером, розробляючи методи захисту міста від морської атаки. По поверненню до Флоренції в 1500 році він був гостем монахів-сервітів у монастирі Сантіссіма Аннунціата. Тут йому була надана майстерня, де, за словами Вазарі, Леонардо створив «Богородицю з немовлям, св. Анною та св. Іваном Хрестителем» — роботу, яка викликала таке захоплення, що «чоловіки та жінки, молоді та старі» стікалися, щоб побачити це, «ніби вони відвідують великий фестиваль». 1502 року Леонардо вступив на службу до Чезаре Борджіа. Виконуючи обов'язки військового архітектора та інженера та подорожуючи зі своїм покровителем по Італії, Леонардо створив карту оплоту Чезаре Борджіа, містобудівний план Імоли, щоб завоювати його заступництво. Побачивши це, Чезаре найняв Леонардо своїм головним військовим інженером та архітектором. Пізніше в цьому році Леонардо створив ще одну карту для свого покровителя, одну з долини К'яна, Тоскана. Він створив цю карту спільно з іншим своїм проєктом — дамбою від моря до Флоренції, щоб забезпечити запас води для підтримки каналу протягом усіх сезонів. 1503 року повернувся до Флоренції, де 18 жовтня приєднався до гільдії Святого Луки. Тут да Вінчі створив картон до фрески «Битва в Анджарії (при Ангиарі)» і картину «Мона Ліза» (Лувр, Париж). Він конкурував з Мікеланджело, але мав з ним спільні роботи. 1505 року Леонардо багато спостерігав за птахами і зробив начерки механіки пташиного польоту. У 1506 році повернувся до Мілана для служби у короля Франції Людовика XII, який на той час контролював північ Італії (дивись Італійські війни). У 1507 році Леонардо перебував у Флоренції, щоб розділити зі своїми зведеними братами маєток батька, який помер у 1504 році у віці 77 років. Паралельно Леонардо вивчав будову людського ока. До 1508 року Леонардо повернувся в Мілан у власний будинок в Порта-Орієнтале у парафії Санта-Бабіла. Працював над кінним пам'ятником маршалові Трівульціо (1508–1512), розписував собор Святої Анни (1509 рік). 1512 року створив «Автопортрет». У 1513 році Леонардо переїхав до Рима під заступництво папи Льва X. Протягом трьох років жив у римському Бельведері, де працював над картиною «Іван Хреститель». У Бельведері да Вінчі створив серію малюнків на тему всесвітнього потопу. Він займався ботанікою в садах Ватикану, і йому доручили скласти плани щодо пропонованого папою осушення Понтійських боліт. Він також розтинав трупи, роблячи нотатки до трактату про голосові зв’язки. Тоді ж Леонардо захворів — у нього стався інсульт, що, можливо, було першим із багатьох ударів, що призвели до його смерті. Кло-Люсе, місце смерті Леонардо Останні роки 1516 року Леонардо прийняв запрошення французького короля і оселився в його замку Кло-Люсі, де король Франциск I провів своє дитинство, неподалік від королівського замку Амбуаз. В офіційному званні першого королівського художника, механіка, інженера і архітектора Леонардо отримував річну ренту в тисячу екю. Ніколи до цього в Італії Леонардо не мав звання інженера або фортифікатора, як він себе позиціював, не маючи при цьому військового досвіду. Леонардо був не першим італійським майстром, який милістю французького короля отримав «свободу мріяти, мислити і творити», — до нього подібну честь поділяли Андреа Соларіо і Фра Джованні Джокондо. Леонардо був присутній при зустрічі короля Франциска I з папою Львом X у Болоньї 19 грудня 1515 року. Франциск доручив майстру сконструювати механічного лева, здатного ходити, з грудей якого з'являвся би букет лілій. Можливо, цей лев вітав короля в Ліоні або використовувався під час переговорів з папою. Близько 1517 р. його учень Франческо Мельці намалював портрет Леонардо, існує також малюнок Джованні Амброджо Фігіно із зображенням Леонардо у віці 65 років із паралізованою правою рукою. Тож у Франції Леонардо практично не малював і він насилу пересувався без сторонньої допомоги. Проте успішно займався організацією придворних свят, плануванням нового палацу в Роморантані, для якого задумувалась зміна річкового русла, проєктом каналу між Луарою і Соною, парадними двобічними спіральними сходами в замку Шамбор. Смерть Леонардо да Вінчі. Жозеф-Теодор Рішом після Жана-Огюста-Домініка Енгра, (бл. 1825) Третій рік життя в Амбуазі 67-річний Леонардо провів вже прикутий до ліжка. 23 квітня 1519 року він залишив заповіт, а 2 травня помер в оточенні учнів і своїх шедеврів у Кло-Люсе. Вазарі описує, що в останні дні, на смертному одрі, Леонардо каявся, що "він образив Бога і людей, не вдавшись до свого мистецтва, як мав би це робити", й послав за священником, щоб сповідатися й прийняти Святе Таїнство. За словами Вазарі, да Вінчі помер на руках короля Франциска I, свого близького друга. Ця малоймовірна, але поширена у Франції легенда знайшла віддзеркалення в полотнах Жана-Огюста-Доменіка Енгра, Ангеліки Кауфман і багатьох інших живописців. Леонардо да Вінчі був похований у замку Амбуаз. На могильній плиті вибито напис: «У стінах цього монастиря покоїться прах Леонардо да Вінчі, найвеличнішого художника, інженера й архітектора Французького королівства». Його основним спадкоємцем був Франческо Мельці, який наступні 50 років залишався головним розпорядником спадку майстра, що включав, окрім картин, інструменти, бібліотеку і не менше 50 тисяч оригінальних документів на різні теми, з яких до наших днів збереглася лише третина. Іншому учню Салаї та слузі Леонардо дісталося по половині виноградників да Вінчі.